У кожного українця своя стежина до Лесі: хтось досі памʼятає «Мамо, іде вже зима», хтось згадує нашу Лесю, коли дозрівають вишні, їх важко дістати, тому відразу спадає на думку: «Чого ж ви так високо виросли на гіллі?», хтось пригадує письменницю, коли бачить горобчиків, які ніяк не можуть поділити зернину, як у казці «Біда навчить»…

---

---

---

Сьогодні ми відзначаємо 155 річницю від дня народження поетеси. І сьогодні Леся Українка для нас не просто літераторка, а символ міцної волі і національного духу українського народу, маркер свободи, творчої сили і жіночої енергії та краси. Її слово - як зброя: гостре, правдиве, воно як ліки від зневіри і рабства. Леся Українка боролася за українську ідентичність, коли це було небезпечно. І сьогодні, коли Україна відстоює своє право на буття, образ Лесі стає ще ближчим. «Я маю в серці те, що не вмирає…» - це не лише про Мавку, це про нас усіх зараз, а особливо про наших хлопців і дівчат, наших захисників та захисниць, які боронять рідну землю від чужинців. «Геній тендітної незламності» - саме так я назвала свій урок, бо для мене Леся - це не про слабкість. Біль не сковує мрії, а навпаки - робить їх гострішими, як і український дух - це не про мʼязи, а про те, щоб не здаватися, коли боляче, стояти, коли всі падають. Дякую моїм учням та колегам за увагу й емоції. Леся Українка сьогодні ніби була з нами в класі - жива, близька

---

---